Правомірність використання технічних засобів відеоспостереження на робочому місці

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 32 Конституції України, ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України; не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ратифіковано Законом № 475/97-ВР від 17.07.97) у статті 8 проголошує Право на повагу до приватного і сімейного життя:

  • Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
  • Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно з Рішенням Конституційного суду України від 20.01.2012 р. №2-рп/2012, де досліджувалися питання про те, що слід розуміти під інформацією про особисте життя, а також чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте життя, особистим життям фізичної особи є її поведінка у сфері особистісних, сімейних, побутових, інтимних, товариських, професійних, ділових та інших стосунків поза межами суспільної діяльності, яка здійснюється, зокрема, під час виконання особою функцій держави або органів місцевого самоврядування.

Конвенція та практика Європейського суду з прав людини, відповідно до положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», є джерелом права для українських судів під час розгляду справ.

Згідно з постановою Європейського суду із прав людини від 24 червня 2004 року, кожна людина має право на повагу до приватного життя, що є недоторканною навіть у робочий час

Нормами Цивільного кодексу України (абз. 2 ч. 1 ст. 302) , Закону України «Про захист персональних даних» (ч. 2 ст.14) передбачено, що збирання, зберігання, використання і поширення інформації про особисте життя фізичної особи без її згоди не допускаються, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини; поширення персональних даних без згоди суб’єкта персональних даних або уповноваженої ним особи дозволяється у випадках, визначених законом, і лише (якщо це необхідно) в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно статті 307 Цивільного кодексу України;

  1. Фізична особа може бути знята на фото-,  кіно-,  теле-  чи відеоплівку  лише  за  її  згодою.  Згода  особи на знімання її на фото-,  кіно-,  теле- чи відеоплівку  припускається,  якщо  зйомки проводяться відкрито на вулиці,  на зборах, конференціях, мітингах та інших заходах публічного характеру.
  2. Фізична особа,  яка погодилася на знімання  її  на  фото-, кіно-,   теле-   чи   відеоплівку,  може  вимагати  припинення  їх публічного показу в тій  частині,  яка  стосується  її  особистого життя.   Витрати,  пов’язані  з  демонтажем  виставки  чи  запису, відшкодовуються цією фізичною особою.
  3. Знімання  фізичної  особи  на  фото-,  кіно-,   теле-   чи відеоплівку,  в  тому  числі  таємне,  без  згоди  особи може бути проведене лише у випадках, встановлених законом.

Відповідно до змісту Закону України «Про захист персональних даних» він застосовуватиметься до контексту відеозйомки на робочому місті, адже у світлі положень цього закону йдеться про обробку персональних даних працівника.

При цьому обробкою, згідно із Закону України «Про захист персональних даних» вважається будь-яка дія або сукупність дій, а саме: збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача), знеособлення, знищення. Тобто факт відеозйомки працівника на робочому місці вже є обробкою персональних даних такого працівника, тобто відомостей чи сукупності відомостей про працівника, який ідентифікований або може бути конкретно ідентифікований.

Крім того, такі персональні дані працівника апріорі є конфіденційною інформацією, оскільки це інформація про фізичну особу.

Законом України «Про захист персональних даних» встановлені відповідні вимоги до обробки персональних даних, обробка персональних даних про фізичну особу, що є конфіденційною інформацією, без згоди відповідної особи не допускається, крім випадків, чітко визначених законом.

Таким чином аналіз норм законодавства дає підстави для висновку, що відеозйомка на робочому місті – це збирання, зберігання та використання інформації про особисте життя фізичної особи, тобто персональних даних такої особи, що може становити недозволене втручання в особисте життя . Щоб таке втручання було законним, воно повинно відбуватися з відома та за згоди працівника. Камери відеоспостереження та попереджувальні знаки повинні бути видимі.

Приховане відеоспостереження можуть проводити тільки правоохоронні органи, з дозволу суду. Згідно із законодавством України, за використання негласних технічних засобів інформації існує кримінальна відповідальність.

Стаття 359 Кримінального кодексу України «Незаконні придбання, збут або використання спеціальних технічних засобів отримання інформації»

Незаконне придбання або збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також незаконне їх використання караються штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до чотирьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, – караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.

Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законом правам, свободам чи інтересам окремих громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам окремих юридичних осіб, – караються позбавленням волі на строк від семи до десяти років”.

Кодекс законів про працю України зобов’язує роботодавця проінформувати працівника «під розписку» про умови праці (ч. 1 ст. 29 КЗпП), до яких слід віднести відеозйомку працівника на робочому місці.

У випадку, коли роботодавець вирішив запровадити контроль за працівником в період виконання трудових обов’язків, працівника доцільно попередити не пізніше ніж за два місяці про зміну істотних умов праці. Оскільки, ст. 32 Кодексу законів про працю встановлює, що про зміну істотних умов праці – систем та розмірів оплати праці, пільг, режиму роботи, встановлення або скасування неповного робочого часу, суміщення професій, зміну розрядів і найменування посад та інших – працівник повинен бути повідомлений не пізніше ніж за два місяці.

Судова практика

Європейським судом з прав людини напрацьовано значний масив практики, що стосується як випадків втручання у приватне життя, так і захисту персональних даних працівників. Наприклад, у справі Кьопке (Kőpke) проти Німеччини Європейський суд з прав людини констатував відсутність порушення Німеччиною ст. 8 Конвенції, попри приховане відеоспостереження за працівницею супермаркету.

У цій справі заявниця протягом тривалого часу працювала помічником та касиром у супермаркеті. Роботодавець заявниці у вересні 2002 р. звернув увагу на те, що існують порушення правил обліку у відділі напоїв цього супермаркету. Підозра впала на заявницю та іншого працівника. Для того щоб перевірити свої підозри, роботодавець заявниці, за допомогою детективного агентства, здійснював приховане відеоспостереження відділу напоїв. Камера охоплювала територію позаду каси та площу, що безпосередньо оточувала касу. Детективне агентство зробило відео та вивчило отримані дані. Було складено письмову доповідь з декількома фотографіями з відеозапису, які були надіслані роботодавцю заявниці. На відео фактично містилися докази того, що заявниця за час відеоспостереження вкрала приблизно 100 євро, внаслідок чого її було звільнено.

Стосовно того, чи застосовується ст. 8 Конвенції у такому випадку, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що оскільки у цій справі запис відео про поведінку заявниці на своєму робочому місці був зроблений без попереднього повідомлення заявниці, отримане відео було оброблене та проаналізоване кількома особами, які працювали на роботодавця заявниці, крім того вказане відео використовувалося у провадженнях з трудового спору, то вказані заходи могли зачіпати право заявниці на приватне життя у значенні п. 1 ст. 8 Конвенції.

У цьому випадку Європейський суд з прав людини вирішив, що національні органи влади дотримали справедливий баланс між правом працівниці на повагу до її приватного життя, інтересами її роботодавця на захист його майна та суспільним інтересом у належному здійсненні правосуддя.

Однак Європейський суд з прав людини у цьому ж рішенні зазначив, що в майбутньому конкуруючі інтереси сторін цілком можуть бути оцінені по-іншому, беручи до уваги те, якою мірою втручання у приватне життя стане можливим завдяки новим, більш складним технологіям

Рішення Приморського районного суду м.Маріуполя у справі №266/7343/18. Позивач – машиніст тепловозу в цеху експлуатації управління залізничного транспорту – звернувся з позовом до роботодавця (металургійного комбінату), де просив суд визнати дії щодо встановлення відеокамер на робочому місці  без його згоди незаконними та стягнути з відповідача компенсацію моральної шкоди, яку позивач оцінив у 120 000 грн. Свої позовні вимоги про стягнення компенсації завданої моральної шкоди позивач обґрунтував тим, що “встановлене відео- та аудіо- фіксування викликало в нього моральне напруження, та почуття психологічного дискомфорту”.

У результаті суд частково задовольнив позовні вимоги, визнавши незаконними дії роботодавця щодо встановлення на робочому місці відеокамер та мікрофонів для проведення відео- та аудіофіксації робочого місця, а також визначивши розмір відшкодування завданої моральної шкоди в сумі 20 000 грн. Апеляція скасувала рішення  суду першої інстанції з огляду на те, що позивачеві вже було відомо про встановлення  засобів контролю робочого процесу, як відео зйомка, внаслідок неповного з’ясування судом обставин у справі, невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального і процесуального права. (див. постанову Донецького апеляційного суду)

Рішення Харківського апеляційного суду у справі № 623/2637/18.

У серпні 2018 жінка звернулась з позовом до відповідача – фізичної особи-підприємця,у якого працювала на посаді продавця. Через рік після звільнення позивачка дізналася, що у приміщенні торговельного павільйону, де вона працювала, було встановлено камери відеоспостереження та протягом всього робочого часу за нею здійснювався аудіо- та відео- контроль технічними засобами.попередження про такі умови праці позивачка не отримувала, згоду на здійснення аудіо- відео- чи фото- фіксації свого особистого життя, вона не надавала, не була обізнана і про те, що її трудова діяльність повністю фіксується за допомогою технічних засобів, та що без її відома дані записи перебуватимуть у володінні і розпорядженні відповідача-роботодавця.

Жінка просила суд визнати дії роботодавця незаконними та стягнути моральну шкоду у розмірі 50 тис грн. Суд першої інстанції у задоволенні позову відмов. Суд апеляційної інстанції встановив,  що відеоспостереження не було приховане і відмовив жінці у задоволенні позову.

Загальний висновок

Встановлення відеокамер на робочому місці повинно мати законну підставу та обґрунтовану мету. Відеозйомка повинна проводитися відкрито, а працівники мають бути належним чином повідомлені про те, що відбувається відеоспостереження. Варто звернути особливу увагу – робоче місце не знаходиться осторонь від особистого життя людини!

Також не можна залишити поза увагою, шо роботодавці користуючись ситуацією на ринку праці, нерідко використовують засоби відеоспостереження виключно аби домогтися більшої інтенсивності праці від працівників, але не забезпечують умови праці, необхідні для виконання роботи, зокрема вимоги з охорони праці, шо підтверджується матеріалами розслідування нещасних випадків на виробництві.

Відеоспостереження на робочому місці  може мати позитивні наслідки, якщо воно здійснюватиметься за взаємної згоди сторін трудового договору в цілях удосконалення трудових процесів, підвищення продуктивності праці, забезпечення контролю за дотриманням норм з охорони праці та ін.   Важливим є врегулювання питання на законодавчому рівні, в тому числі включення норм, покликаних захистити працівника, зокрема встановлення обов’язку роботодавця надавати дані з камер відеоспостереження у разі нещасного випадку, у разі оскарження працівником факту неукладення трудового договору після допуску до виконання роботи, у разі скарги щодо порушення роботодавцем норм з охорони праці, на підтвердження факту виконання надурочних робіт для вирішення спору про їх оплату.

 Матеріали підготовлені державними інспекторами праці  відділу контролю північно-західного напрямку, начальником відділу Часником І.В. та заступником начальника відділу Легким О.В.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here