Незаконне звільнення працівника

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

На сьогоднішній день, з урахуванням карантинних заходів, право на працю, гарантоване Конституцією України, найчастіше порушується власниками підприємств, організацій, установ будь-яких форм власності.

Слід зазначити, що вимоги Кодексу законів про працю України не дають права роботодавцю звільняти працівника через введення карантину або обмежувальних заходів. Ніяких змін щодо звільнення працівників на період карантинних заходів, спрямованих на запобігання виникненню та поширенню COVID -19, не вносилося.

Кодексом законів про працю України, а саме ст. 36 передбачені основні підстави припинення трудового договору, а саме:

  • угода сторін;
  • закінчення строку дії трудового договору;
  • призов або вступ працівника або власника – фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу;
  • розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу;
  • переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду;
  • відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв’язку із зміною істотних умов праці;
  • набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків звільнення від відбування покарання з випробуванням) до позбавлення волі або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи;
  • укладення трудового договору (контракту), всупереч вимогам Закону України “Про запобігання корупції”, встановленим для осіб, які звільнилися або іншим чином припинили діяльність, пов’язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, протягом року з дня її припинення;
  • з підстав, передбачених Законом України “Про очищення влади”;
  • набрання законної сили рішенням суду про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави стосовно особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у передбачених статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України випадках;
  • підстави, передбачені контрактом;
  • підстави, передбачені іншими законами.

Отже, якщо одна з вищенаведених підстав виникла у період карантину, звільнення працівника буде законним, а роботодавець не буде нести жодної відповідальності за таке звільнення.

Однак, якщо все ж таки мало місце незаконне звільнення працівника, то існує два шляхи вирішення трудових спорів – це досудове та судове вирішення.

Досудове врегулювання здійснюється шляхом перемовин працівника з роботодавцем або зверненням працівника до комісії по трудових спорах.

Законодавством про працю визначається, що спори, пов’язані зі звільненням, мають обов’язково розглядатися судом. Одночасно вирішується питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи. Працівники, які подають позови про їхнє незаконне звільнення, звільнені від сплати судового збору.

Строк для звернення до суду з позовом про звільнення – один місяць з дня вручення працівникові копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі пропуску цього строку з поважних причин, суд може цей строк поновити.

Законодавством також передбачено і відповідальність для роботодавців, які незаконно звільняють працівників, а саме ст. 172 КК України – незаконне звільнення працівника з роботи з особистих мотивів чи у зв’язку з повідомленням ним як викривачем про вчинення іншою особою корупційного або пов’язаного з корупцією правопорушення, інших порушень Закону України “Про запобігання корупції”, а також інше грубе порушення законодавства про працю –

караються штрафом від двох тисяч до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років.

Ті самі дії, якщо вони вчинені повторно, або щодо неповнолітнього, вагітної жінки, одинокого батька, матері або особи, яка їх замінює і виховує дитину віком до 14 років або дитину з інвалідністю, –

караються штрафом від трьох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п’яти років, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

Якщо Ви вважаєте, що ваші права були порушені, звертайтесь за консультацією юриста до Міловського місцевого центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги, або бюро правової допомоги в Біловодську чи Станиці Луганській. Одержати консультацію можна за телефоном: (06465) 2-29-49  чи на «гарячій» лінії системи БПД: 0 800 213 103.
Всі послуги юриста надаються безкоштовно, їх оплачує держава!

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here