До Міжнародного дня людей з інвалідністю

Міжнародний день людей з інвалідністю встановлений резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 14 жовтня 1992 року  та  відзначається щорічно 3 грудня.

Згідно законодавства України особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Україна взяла на себе і виконує конкретні зобов’язання щодо матеріального забезпечення осіб з інвалідністю, створення для них необхідних правових, соціально-побутових умов життя, надання низки пільг, конституційно гарантувала на рівні з іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства.  Державою створено комплекс законів, які регулюють більшість аспектів життя осіб з інвалідністю.

 Зокрема, це закони України:

  • «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»;
  • «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
  • «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали — внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
  • «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю»;
  • «Про психіатричну допомогу» та інші нормативно-правові документи.

Створення робочих місць для осіб з інвалідністю – питання, яке потребує першочергового вирішення, адже розміру пенсії чи соціальної допомоги недостатньо для гідного існування людини в суспільстві і, як наслідок, це не дає змоги почувати себе повноцінним членом суспільства.

Особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією та іншими законами України. Слід зауважити на тому, що дискримінація за ознакою інвалідності заборонена законом.

Законодавством України встановлено обов’язок суб’єктів господарювання, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю. У тому числі передбачено створення спеціальних робочих місць та умов праці.

Згідно зі ст.172 Кодексу законів про працю України, на прохання особи з інвалідністю роботодавець може встановлювати режим роботи на умовах неповного робочого дня (тижня); до того ж, на нього покладено обов’язок організовувати навчання, перекваліфікацію, працевлаштування особи з інвалідністю, створення для неї умов праці з урахуванням медичних рекомендацій.

Також особа з інвалідністю, яка не досягла пенсійного віку, не працює, але бажає працювати, має право бути зареєстрованою в державній службі зайнятості як безробітна. Особам з інвалідністю, які не мають змоги працювати на підприємствах, в установах, організаціях, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома.

Згідно із ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» для підприємств, установ та організацій встановлено норматив робочих місць. Кількість робочих місць для осіб з інвалідністю в організації має становити чотири відсотки від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік. У випадку, якщо на підприємстві працює від 8 до 25 осіб, то має бути одне робоче місце для працевлаштування особи з інвалідністю.

Слід звернути увагу на те, що відповідно до ст.26 Кодексу законів про працю України роботодавець не має права на встановлення випробувального терміну для працівника з інвалідністю, направленого на роботу відповідно до рекомендацій МСЕК.

Важливим є й те, що працююча особа з інвалідністю має право відмовитися від надурочної роботи та у нічний час, що передбачено ст. 55, 63, 172 КЗпП України.

На весь період реабілітації до відновлення працездатності зберігається місце роботи (посада) та середня заробітна плата за працівниками, які втратили працездатність у результаті нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, відповідно до ст.9 Закону України «Про охорону праці».

Згідно зі статтею 42 КЗпП працівники з інвалідністю мають переважне право залишення на роботі (нарівні з іншими категоріями працівників, визначеними ст. 42 КЗпП), якщо на підприємстві відбувається скорочення чисельності чи штату працівників у зв’язку зі змінами в організації виробництва та праці. При цьому такий пріоритет мають лише працівники, інвалідність яких настала на цьому підприємстві як трудове каліцтво або професійне захворювання. Одначе, якщо стан здоров’я особи з інвалідністю перешкоджає виконанню його трудових обов’язків, то, згідно зі статтею 39 КЗпП, така особа має право достроково припинити укладений з нею строковий трудовий договір. Згідно зі статтею 172 КЗпП у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов’язок організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування особи з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

 Щорічна відпустка. На відміну від звичайних працівників, працівники з інвалідністю, які недавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шість місяців на цьому підприємстві, можуть скористатися своїм правом піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості ще до настання шестимісячного терміну їхньої безперервної роботи на цьому підприємстві. А особи з інвалідністю, які вже тривалий час працюють на підприємстві, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час (ст. 10 Закону України «Про відпустки»).

Тривалість основної оплачуваної відпустки для осіб з інвалідністю ІІІ групи складає 26 днів, для осіб з інвалідністю ІІ та І групи – 30 днів. Також ст.25 Закону України «Про відпустки» встановлена можливість надання відпустка без збереження заробітної плати за бажанням працівника, у порядку: особам з інвалідністю III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно, особам з інвалідністю I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно.

 Правила працевлаштування осіб з інвалідністю:

  1. До квоти зараховуються тільки особи з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним. Особи з інвалідністю, які є зовнішніми сумісниками у розрахунок квот не входять.
  2. Документом, що підтверджує інвалідність, є висновок МСЕК про групу інвалідності. У ньому визначено види робіт, рекомендовані чи заборонені конкретному співробітнику. Тому не можна працевлаштувати особу з інвалідністю на роботу, умови якої йому протипоказані.
  3. У працівника з інвалідністю є право пред’явити його індивідуальну програму реабілітації. Це встановлено ст. 39 Закону «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі Закон №875). Ця програма зобов’язує роботодавця виділити особі з інвалідністю спеціально облаштоване робоче місце. За наявності програми та невиконанні її умов при перевірках Держпраці на роботодавця чекатиме штраф.
  4. Особі з інвалідністю можна відмовити в прийнятті на роботу, якщо його професійні якості не відповідають посаді.
  5. Коли особу з інвалідністю направлено на роботу за рекомендаціями МСЕК, то випробувальний строк при прийнятті на роботу йому не встановлюється (ч. 3 ст. 26 КЗпП). А якщо такий працівник самостійно працевлаштується, то роботодавець може встановити йому випробувальний строк.

Документи для працевлаштування

Прийняття на роботу особи з інвалідністю оформляється в загальному порядку. Особа з інвалідністю подає заяву про прийняття на роботу. Разом із заявою подаються такі документи для прийняття на роботу:

  • паспорт (інший документ, що посвідчує особу);
  • трудову книжку;
  • документ про освіту (за необхідності);
  • копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера;
  • копію пенсійного посвідчення;
  • довідку МСЕК (про присвоєння йому відповідної групи інвалідності). Наразі МСЕК оформлює виписку з акту огляду за формою № 157-1/о;
  • індивідуальну програму реабілітації, що видається МСЕК.

Створення робочого місця

За ст. 18 Закону №875 роботодавці зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством.

Тож, якщо індивідуальною програмою реабілітації створення спеціалізованого робочого місця не передбачено, то роботодавець може надати особі з інвалідністю звичайне робоче місце. Про це вказували фахівці Мінпраці у листі від 06.11.08 р. № 1/6-481/06.

 Роботодавець має:

  • виділити та створити робочі місця та працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця;
  • створити для осіб з інвалідністю умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;
  • забезпечити інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством;
  • надати Державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;
  • звітування до фонду.

 Коли можна відмовити у працевлаштуванні

Відповідно до частини третьої ст. 17 Закону №875 відмова в укладенні трудового договору не допускається. Але відмовити можна, коли за висновком МСЕК стан здоров’я працівника перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю та безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру й обсягу загрожує погіршенню здоров’я особи з інвалідністю.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
Please enter your name here